Сарпсборг стріляв двадцять сім разів, володів м'ячем нарівні й усе одно поїхав додому ні з чим — бо на дев'яностій хвилині Вікінг, який досі лише відбивався, раптом вирішив, що перемога йому потрібніша. Гості грали в цікавіший, якщо завгодно, футбол, але рахунок 2:1 писався не за кількістю спроб, а за тверезістю ударів: у господарів із вісімнадцяти пострілів вісім летіли у площину, у гостей — три з двадцяти семи.
Перший тайм небагатий на події, хіба що суддя двічі виймав жовті з кишені, а на сороковій хвилині Гейгейм відкрив рахунок — і можна було подумати, що Вікінг зараз закриється. Так воно й сталося, але з протилежним значенням: на вісімдесят першій Сьорлі зрівняв, гості відчули кров і пішли тиснути, й лише гол Трипіча на дев'яностій хвилині — після того, як господарі пропустили кілька небезпечних випадів — повернув матчу здоровий глузд. Час, проведений у захисті, не був марним: Вікінг дотиснув там, де Сарпсборг лише імітував тиск.
Показники очікуваних голів — 3.11 проти 2.65 — чесно розповідають, що гості заслужили більше, ніж мають, але футбол не знає слова «заслужили». Шістнадцять ударів повз ворота — це не невдача, це відмова від нагоди; воротар господарів зробив лише два сейви, бо Сарпсборг майже не змушував його працювати. Підсумок простий: Вікінг узяв три очки тією самою ціною, яку Сарпсборг платив за красу — реалізацією, а не володінням.
