Є матчі, де рахунок бреше, і є ті, де він — єдиний чесний свідок. Тут гості володіли м'ячем так, ніби грали в шахи проти суперника, що вирішив грати в доміно, але рахунок 2:0 на користь Олдема — і це не випадковість, а вирок. Порте Вейл мав перевагу в території, але що з того, коли господарі перетворювали на голи майже все, що створювали.
Перелом настав у другому таймі, коли Калем Каванаг двічі опинився в потрібний час у потрібному місці: спершу на 60-й хвилині після передачі Олівера Норбарна, а за чверть години — вже за асисту Майка Фондопа. До того гра була нервовою, суддя роздавав попередження щедро, як чайові, але жодна з команд не ризикувала зайвого. Після другого гола гості так і не знайшли відповіді — їхній єдиний удар у площину воріт за весь матч говорить більше, ніж будь-яка розмова про контроль м'яча.
Цифри підтверджують: Порте Вейл володів м'ячем 61% і віддав 289 точних передач проти 166 у Олдема, але при цьому завдав лише один удар у площину воріт. Господарі ж зі своїх 11 ударів три поклали в рамку, а два великі моменти реалізували наполовину — і цього виявилося достатньо. Це не побиття і не крадіжка, це урок ефективності: м'яч можна тримати скільки завгодно, але голів це не додає, якщо не б'єш по воротах.
