Двісті хвилин кваліфікаційної тиші — і ось вона, мить, коли стадіон зітхає так, ніби весь матч тримав дихання. Рахунок 2:0 на користь Цельє з’явився на 83-й та 85-й хвилинах, і це не стільки перемога, скільки акуратне дотискання суперника, який до того мав право вірити у диво.
До останньої третини другого тайму Арарат-Арменія тримався, як людина, яка знає, що їй не дозволять втекти, але все одно сподівається на недбалість наглядача. Яя Дюкулі після передачі Мілота Авдилі відчинив рахунок, а Беньямін Вербіч через дві хвилини закріпив результат; сім жовтих карток за матч нагадують, що нерв вирував не лише в останні хвилини, а й у кожному підкаті.
Цифри бокс-скор доводять: володіння м’ячем порівну — п’ятдесят на п’ятдесят, але Цельє влучав у площину вісім разів проти трьох у гостей, а кутові 12:9 промовляють про постійний тиск на воротаря Арарата. Це не викрадена кінцівка і не подарунок долі — переможець забрав своє з характером команди, яка терпіла, тиснула і нарешті прорвала оборону тоді, коли суперник утомився вірити.
