Рахунок 2:0, але цей матч був не про легкість, а про терпіння: господарі давили, створювали, навіть дивовижно схибили — і все ж розмочили оборону Венеції лише тоді, коли гра вже мала б перетворитися на урок нервів. У Серії A таке буває: суперник закривається, рахунок висить на паузі, а рішення приходить пізно, проте впевнено.
Перший гол на 69-й хвилині став наслідком тиску, а не випадковості: Гонсалу Рамуш завершив атаку після передачі Алексіса Салемакерса, і Венеція, яка до того трималася, мусила розкриватися. На 89-й хвилині Редван Халал поставив крапку, і попри попередження, розсипані по таймах, гості так і не зуміли переламати хід гри.
Цифри лише підтверджують домінування Мілана: володіння 58% проти 42%, сім великих моментів проти нуля, очікувані голи 2.13 проти 0.82 — різниця відчутна, хоч реалізація і примусила шанувальників понервувати шістьма змарнованими нагодами. Венеція заслуговує на повагу за організованість, але не за гру: м'яч у них не тримався, і без нагороди вони лишилися передбачувано.
