Рахунок 2:0 майже не передає, наскільки господарі володіли грою, — але саме вчасний гол на сорок п'ятій хвилині зняв будь-які питання про те, хто в цьому матчі головний. Перший м'яч Ікраама Рейнерса прийшов рівно тоді, коли суперник ще міг сподіватися на нульову перерву, і цей удар став початком кінця для гостей. Другий, на 76-й хвилині, зусиллями Антоніо Ван Вейка після передачі Обрі Модіби вже лише закріпив те, що назрівало впродовж усього другого тайму.
Після перерви гра не стала рівнішою: господарі продовжували тримати м'яч і тиснути, а суперник відповідав лише жовтими картками — їх у «Мілфорда» набралося три за двадцять п'ять хвилин, між 55-ю і 80-ю. На тлі цих попереджень гол Ван Вейка виглядав цілком логічним продовженням тиску, а не випадковістю. До фінального свистка гості так і не спромоглися на момент, який міг би змінити перебіг протистояння.
Цифри підтверджують враження: 61% володіння м'ячем і 491 точний пас проти 295 — господарі володіли грою без заперечень, а очікувані голи 1.91 проти 0.60 пояснюють, чому цей рахунок аж ніяк не випадковий. Втім, «Мілфорд» завдав п'ять ударів у площину і змусив воротаря «Сандаунз» рятувати п'ять разів — тож друга команда не була безпорадною, просто їй не вистачило ні моменту, ні точності там, де це мало значення.
